Продажа велосипедов и комплектующих, квалифицированный ремонт, консультации и индивидуальный подход к каждому клиенту

Велосипеды Spesialized

Велосипеды, комплектующие, сервис

Велофорум Херсона

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Велофорум Херсона » Песочница » Статья из "Життя"


Статья из "Життя"

Сообщений 1 страница 2 из 2

1

Прочитала повествовательную статейку про то, как тяжко нам, велосипедистам живется :( в нашей стране.

http://life.pravda.com.ua/society/2011/09/1/84916/

http://life.pravda.com.ua/images/doc/e/5/e52ead3-300.jpg

01.09.2011
Олександр Івахнюк журналіст радіо "Ера ФМ", велосипедист з 20-річним стажем, для УП.Життя
У Тернополі. Усі фото автора
Чому у нас так не люблять велосипедистів? Як на мене, це одна з ознак того, що країна рухається не туди. Адже найлегший спосіб розвантаження автомагістралей і міських вулиць, вирішення проблеми паркування і так далі - це популяризація велосипеда.

Чому мер прибалтійської столиці може їхати велосипедом на роботу, а нашим градоначальникам і їхнім підлеглим це здається смішним і непотрібним? Ці питання я ставлю і собі, і усім українцям.

Ця стаття визрівала під час моїх останніх подорожей Україною на велосипеді.

Київ-Коростишів

Виїзд з Києва у західному напрямку, а ще з лівого берега - непросте завдання для автомобіліста, що вже казати про велосипед. На підйомах, яких у Києві вистачає, весь час ставиш собі питання: чим заправляються ці автомобілі, що вони так смердять? І хто їх випустив на дорогу з таким рівнем викидів?

Але це все дрібниці у порівнянні з дорогою від Києва до Житомира. Можливо, автомобілістам на основних смугах і добре, але ж я їду на краю крайньої правої смуги. А там - суцільні ями.

Звісно, у таких випадках я прошу автомобілістів потіснитися і даю трохи лівіше. Поки ззаду автомобілів немає - я їду там. З'являється хтось позаду - посуваюсь вправо, знижую швидкість - перечікую. Ось тут друга проблема - сараї на колесах.

Я розумію важливість вантажних автоперевезень, розумію настільки більша фура за мене і мій велосипед. Але чи є це приводом здувати мене з дороги, спеціально проїжджаючи якомога ближче до велосипедиста?

Цікаво, що водій вантажівки з іноземними номерами метрів за сто від велосипедиста починає здавати лівіше, щоб об'їхати. Якщо можливості здати лівіше немає - іноземний водій буде їхати за велосипедистом до того часу, поки велосипедист його не пропустить, або ж поки не буде можливості обігнати. Вітчизняний сарай на колесах проїде біля тебе на відстані півметра, навіть за умови, що дорога буде порожня. Чому? Навіщо? Не знаю, але впевнений, що водіям вантажівок їхні керівники мали б пояснити, що ставлення до велосипедиста на дорозі визначає рівень культури водія. Може це не так? Тоді чому іноземці поводять себе по іншому?

Жахлива дорога так мене виснажила що з 15.00 до 22.00 я ледве проїхав сто кілометрів. Зупинився на нічліг у готельчику під Коростишевом. Готель справив гарне враження: чисто, акуратно, навіть одноразові капці були.

Однак коли мова зайшла про те, де стояти велосипеду, мені знову довелося вести довгу дискусію стосовно того, що велосипед має стояти поряд зі мною, щоб я був за нього спокійний. Чомусь народ вважає, що велосипед не можна заносити у готельний номер і що його можна лишити десь у коридорі, або й на вулиці. А це не так. Навіть якщо є замок, ним можна захистити тільки раму - все решта з велосипеда знімається легко і просто.

Тобто, пристебнувши велосипед біля готелю, магазину, державної установи чи ще чогось, я, наприклад, маю зняти спідометр, ліхтарі передній і задній, бардачок з інструментами...

http://life.pravda.com.ua/images/doc/e/f/ef56628-hotel-brody.jpg

Ось так ночує велосипед у готелі
Натомість з велосипедом зайти у будь-яке приміщення в Україні проблематично. У даному випадку дискусія була нетривалою. Жіночка-адміністратор сприйняла всерйоз мої аргументи і велосипед я поставив у номері поряд з собою, а отже зміг виспатись і зранку продовжив свій шлях.
Коростишів-Житомир

Від Коростишева до Житомира така ж погана дорога, як і від Києва до Коростишева, але вона коротша і їхати зранку набагато краще, ніж у сутінках. Ти все бачиш, тебе всі бачать, а це важливо на дорозі.

Їдучи житомирськими вулицями у бік виїзду на Рівне, я зрозумів, які хороші дороги у Києві. Таку кількість ям важко собі уявити. І ще одна особливість (вона стосується не лише Житомира) - решітки дренажної системи з великими отворами і не впоперек дороги, а вздовж.

Моїм тонким колесам втрапити у щілини таких решіток - що дурному з гори скотитися. У разі, як колесо втрапляє у цю щілину - велосипедист падає через кермо і його давить авто, що їде ззаду.

Проблему могла б вирішити просто зміна напрямку цих решіток: не вздовж, а впоперек дороги. А поки що у крайній правій смузі обласних центрів мусиш їхати, як по мінному полю.

Житомир-Рівне

Дорога Житомир-Рівне це - велодоріжка. Рекомендую усім, хто прагне відчути радість їзди гарною дорогою. Асфальт шурхотить під колесами, жодних перешкод, на спусках розганяєшся до 60 кілометрів на годину, широке узбіччя - чудо, а не дорога..

Ніч мене застала біля містечка Корець. Було два варіанти: шукати придорожній готель на окружній, або ж їхати у містечко і там ночувати. На розвилці перед в'їздом спитав у двох людей на зупинці чи є у Корці готель. "Є, у центрі", - сказали вони.

Шкода, що я не спитав, чи він працює. А він не працює, як готель, принаймні. Дізнавшись від таксиста, що далі по трасі кілометрів за 20 є готель, я вирушив у путь. Сім кілометрів ям і вибоїн корецької дороги я сприйняв як кару божу за якісь мої гріхи у минулому чи майбутньому. Ще 13 кілометрів рівною дорогою Київ-Чоп і, нарешті, готель.

І знову дискусія з адміністратором про те, чи можна заносити велосипед у номер чи ні? "Ви що, хазяїн як дізнається, він з мене шкуру спустить!", - пояснює адміністраторка.

"А чому?", - питаю.

"Ну як це... велосипед у номері, я ще такого не бачила..."

Оце єдиний аргумент проти того, щоб мій велосипед стояв біля мене, як має бути за правилами, напрацьованими мною за 20 років веломандрів Україною. Я маю бути впевнений, що на велосипеді все так, як має бути, адже від цього залежить моя безпека на дорозі, моє життя. Але про все це я адміністраторці не кажу.

Вигадав універсальний аргумент, який діє доволі ефективно. "Велосипед, для мене, кажу, як труси. Уявіть, Ви кажете мені, в трусах у номер не можна..." Цікаво, але факт. Цей аргумент, на перший погляд безглуздий, діє.

Рівне-Львів

Дорога з Рівного до Львова гарна, але велосипедистові від того не легше. Мало того, що територія за крайньою правою обмежувальною смугою дуже невелика - сантиметрів 60, так ще одразу за смугою у асфальт вмуровані рельєфні катафоти.

Зрозуміло, що це зроблено для того, щоб сонний водій прокинувся, коли випадково з'їжджає з дороги, але для велосипедиста це суцільна мука. Для того, щоб їхати, а не повзти на цій ділянці шляху потрібно весь час виїжджати за смугу на дорогу, тобто на територію, якою їдуть сараї на колесах.

Бачу ззаду вантажівку - звертаю за смугу. Проносячись у кількох сантиметрах від мене ваговоз скидає мене з вузької смужки асфальту на придорожній гравій, де я ризикую пробити камеру, впасти...

http://life.pravda.com.ua/images/doc/a/f/af8e3da-rivne-lviv.jpg

Рівне-Львів. Вузько для велосипеда
Ще раз щиро дякую водіям іноземцям - вони з розумінням ставляться до велосипедиста на дорозі. Окрім фур вражає величезна кількість водіїв легкових авто, яким здається, що на них не діє закон тяжіння, не розповсюджуються закони людські і божі. Багато разів мені доводилось з'їжджати з дороги не для того, щоб пропустити тих, хто ззаду, а для того, щоб не втрапити під автомобілі, які влаштовували перегони по зустрічній смузі.
На шляху від Рівного до Львова є чимало місцин, які змушують подорожнього звернути з основної дороги. Для мене таким місцем став Олеський замок. Занадто близько він був від дороги і занадто я люблю такі споруди, щоб не порушити план і не звернути та подивитися. І тут міліціонер на вході заборонив мені брати з собою велосипед.

Аргумент - директор не дозволяє. Ну поясніть, чому не можна до замку підійти з велосипедом? Ні, не можна. Цікаво, що дискусія завершилася і тут на мою користь.
http://life.pravda.com.ua/images/doc/0/0/0063f1b-olesky-zamok.jpg

В Олеський замок з велосипедом можна потрапити теж лише після дискусії з охороною
Львів

Чудове місто Львів. Правда, його бруківка до велосипедистів недружня - змушує ходити пішки, але то не біда. Більше того, у центрі міста я знайшов кафе, у якому спокійно поставилися до мого бажання занести велосипед всередину. Зарядивши телефон, попивши смачної кави, перепочивши, вирушив далі, на Тернопіль.

Спитав у таксиста, як виїхати на Тернопіль, він сказав - вулицею Личаківською і вказав напрямок. Таксист хотів ще щось додати, але я подякував і поїхав, не дослухавши. А даремно. Вся вулиця Личаківська розрита! Уявіть, півтора кілометри котловану замість проїжджої частини і вузькі тротуари обгороджені сіткою, якими протискуються пішоходи. Видовище вражає. По всій довжині котловану тривають роботи. Старі труби виймають - нові кладуть. З такими темпами впораються швидко, я гадаю.

Порадів за Львів і львівян, що вони скоро матимуть відремонтовану вулицю і пішов тротуаром у бік Тернополя, несучи велосипед на собі.

Львів-Тернопіль

Сказати, що траса від Львова до Тернополя погана - нічого не сказати. Це рідкісне явище, яке за кількістю вибоїн на квадратний метр дороги могло б стати рекордсменом книги рекордів.

Думаю, на цьому відрізку шляху побито ще один рекорд - з освоєння коштів. Про те, що цю дорогу ремонтують регулярно свідчать латки різних років, різних сортів асфальту.

Тож з цього робимо висновок: кошти на цю дорогу виділяють регулярно. Чимало місць на дорозі, де видно три латки різних років, а зверху свіжа дірка. Думаю, це велике мистецтво залатати дірку так, щоб наступного року можна було знову попросити грошей на її залатування. Впевнений, що люди, відповідальні за ремонт цієї дороги, не бідні. І діти їхні бідними не будуть, і онукам ця дірка у дорозі ще послужить, якщо, звичайно, все так і буде у нас в країні, як є зараз.

Одним словом, приїхавши у Тернопіль, я здався і сів на потяг. Після такої дороги сил на переїзд до Хмельницького - кінцевого пункту моєї мандрівки, у мене не залишалося. До речі посадка у потяг з велосипедом уже не є проблемою, якщо виконати всі необхідні процедури.
http://life.pravda.com.ua/images/doc/8/5/858619a-1.jpg
Велосипед у чохлі у СВ
Велосипед бажано помістити у чохол. Чохол коштує від 100 гривень і вирішує чимало проблем. Велосипед зі знятим переднім колесом і скрученими педалями поміщається на верхню вантажну полицю купейного вагона. Обов'язково придбайте вантажний квиток на велосипед. Коштує він пару гривень, натомість у провідника більше немає аргументів проти того, щоб ви зайшли у потяг з велосипедом.
Раніше працівники "Укрзалізниці" просто відмовлялися пускати з велосипедами у вагони. Однак, сказати, що це відомство кардинально поміняло своє ставлення до велосипедистів ще не можна.

Міст через Дніпро перед Черкасами - не для велосипедистів

Уявіть собі, ви їдете з Києва велосипедом у Холодний Яр на Черкащині, куди маєте прибути у певний час, бо вас там чекають учасники міжнародного проекту. Доїжджаєте до мосту через Дніпро і там бачите знак, який забороняє переходити міст пішоходам і переїжджати велосипедистам.

Чому? "Патаму шо!" - отримуєте відповідь від двох не дуже тверезих людей з автоматами. "А як же бути?" - розгублено питаєте ви. "Їдьте через Кременчук, або через Канів", - пропонує людина зі зброєю, підпорядкована "Укрзалізниці".

На моє щастя до полустанку "Панське", що на дамбі, о 14.00 приходить дизель, який їде через міст у Черкаси. Довелося півгодини почекати цього дизеля і проїхати 700 метрів потягом, тому що "Ніззя на лісапєті "

Підсумок

Місць куди "ніззя на лісапєті" чимало у Києві. Державні установи, більшість магазинів, серед них навіть велосипедні, і так далі. Невелика кількість людей намагаються всупереч цим заборонам користуватися зручним і корисним для здоров'я транспортом, але це погоду не робить.

Зміна ставлення до велосипедистів з боку людей, які ухвалюють рішення, могла б суттєво сприяти розвитку міста, розвантажила б дороги. Свого часу, працюючи у КМДА, і маючи можливість їхати на роботу службовим авто, я все одно їздив на велосипеді просто тому, що це зручніше, веселіше, цікавіше. Адже дорога на роботу - частина життя.

Чому вона має перетворюватись на нудне стояння у автомобільних заторах? Хочеться вірити, що колись до влади у місті та країні прийдуть люди, які замінять їзду кортежем з мигалками по зустрічній смузі на пересування велосипедом. За ними на велосипед пересядуть підлеглі, бо звикли мавпувати начальство, а далі і решта морально і фізично здорових людей їздитимуть на двох колесах. Оце і буде початком нашого шляху у Європу. А поки...

Пропоную зробити експеримент - раз приїхати на роботу велосипедом і про реакцію колег та керівництва потім розповісти суспільству через мас-медіа. А раптом такі наші малі кроки стануть початком руху вперед у цьому напрямку. Великі справи починаються з малих.

0

2

Как бы ето не было  печально но ето так  :( ну значит есть к чему стремится

0


Вы здесь » Велофорум Херсона » Песочница » Статья из "Життя"